Loading presentation...

Present Remotely

Send the link below via email or IM

Copy

Present to your audience

Start remote presentation

  • Invited audience members will follow you as you navigate and present
  • People invited to a presentation do not need a Prezi account
  • This link expires 10 minutes after you close the presentation
  • A maximum of 30 users can follow your presentation
  • Learn more about this feature in our knowledge base article

Do you really want to delete this prezi?

Neither you, nor the coeditors you shared it with will be able to recover it again.

DeleteCancel

Соціально-економічні перетворення в радянській Україні (1929-1938рр.)

No description
by

Elena Mischuk

on 7 April 2016

Comments (0)

Please log in to add your comment.

Report abuse

Transcript of Соціально-економічні перетворення в радянській Україні (1929-1938рр.)

Соціально-економічні перетворення в радянській Україні (1929-1938рр.)
Суспільна колективізація. Розкуркулення.
Перші колективізовані господарства виникли ще в 1917-1921 рр. Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на:

ТСОЗи

товариства спільного обробітку землі, в яких колективізувалися лише посіви;

Артілі

колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент;

Комуни

селянські господарства повністю розчинялися в колективному.
Колективізація -
перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок повсюдного створення колективних господарств (колгоспів) наприкінці 20-х — на початку 30-х років, яка супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств.
Грудень 1927 p. XV з’їзд ВКП(б). Взято курс на проведення колективізації.

Голодомор 1932-1933рр. в Україні –геноцид українського народу. «Закон про 5 колосків».

Причини голоду
1. Політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель.
2. Посуха і неврожай у південних районах України.
3. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної або радянської громадськості. Жодна інформація проголод не пропускалася. На кордонах України стояли загороджувальні загони внутрішніх військ, щоб перешкоджати самовільним втечам голодуючих за межі республіки.
4. Сталінське, керівництво продовжувало відправляти хліб на експорт, незважаючи на трагедію голоду всередині країни.

Формування номенклатури.
Підсумки
Продовжувалося гоніння на Українську автокефальну православну церкву,
яку було ліквідовано у 1930 р.
У 30-х роках проводилося масове знищення культових споруд, зруйновано сотні пам’яток церковної архітектури. Взято курс на формування атеїстичного світогляду. Унаслідок таких дій у суспільстві назрівали моральні деформації, бездуховність.
Перехід до форсованої індустріалізації
Грудень 1925 p. XIV з’їзд ВКП(б) - проголосив курс на проведення індустріалізації
,
на “побудову соціалізму в окремо взятій країні”, на розвиток галузей групи “А” (паливної, енергетичної, хімічної, металургійної, машинобудівної) з метою перетворення країни, в могутню індустріальну державу з великим військовим потенціалом.

Завдання індустріалізації:

Здобуття техніко-економічної незалежності.
• Перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу.
• Підвищення технічної бази сільського господарства.
• Зміцнення обороноздатності країни.

Стан культури. «Розстріляне відродження».
Розробила: викладач Міщук Олена
Дніпропетровськ, 2016 рік


Джерела індустріалізації
1. Використання коштів від націоналізованої промисловості.
2. Збільшення прямих і непрямих податків.
3. Використання трудового ентузіазму трудящих і примусової праці політичних в’язнів.
4. Колективізація сільського господарства. Всі кошти направляли на розвиток важкої промисловості. .
5. Внутрішні позики:
1927-1929 pp. Розповсюджено три позики індустріалізації;
1930 р. Позика “п’ятирічка за 4 роки»;
1931 р. Позика “третього вирішального року”;
1932 р. Позика “четвертого завершального року” та інші позики.
6. Жорстока експлуатація робітників і селян.

Труднощі індустріалізації:

Можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування.
• Нестача кваліфікованих кадрів.
• Зниження життєвого рівня населення — були черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

Особливості індустріалізації:

індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості;
• основна увага приділялася розвитку важкої промисловості і відбувалося відставання легкої та харчової;
• жорстка централізація економіки;
• командно-адміністративні методи управління;
• індустріалізація здійснювалася в рамках жорсткого плану;
• здійснювалася лише за рахунок власних джерел фінансування;
• індустріалізація здійснювалася форсованим темпом;
• здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства.

Директивне господарювання
На початку 1928 р. в управлінні промисловістю СРСР стали переважати не плани-прогнози, а

плани-директиви
.
XV з’їзд ВКП(б) прийняв директиви зі складання 1-го п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1928- 1932 рр.
Проект плану мав два варіанти — відправний та оптимальний (напружений).

Відповідно до основних показників п’ятирічного плану :
капіталовкладення в економіку України — 13 млрд. крб.,
виробництво електроенергії передбачалося збільшити у 2,5 разу,
продукцію машинобудування — в 3 рази,
хімічну промисловість — у 3,5 разу.
Мала місце безсоромна експлуатація робітничого класу, насамперед на основі примусу, страху. Експлуатувався масовий трудовий ентузіазм трудящих, впроваджувалися нові методи інтенсифікації праці робітників, зокрема через організацію масового
виробничого змагання.

Успіхи індустріалізації в Україні за роки довоєнних п’ятирічок
1. Кількість промислових підприємств зросла за роки довоєнних п’ятирічок в 11 разів.
2. Відбулося зростання промислового потенціалу, в 7 разів.
3. Було збудовано: Дніпрогес (жовтень 1932 р, — введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію — тоді найбільшу у Європі), “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпроалюмінійбуд”, Краматорський машинобудівний завод, Харківський тракторний (у жовтні 1931 р. завод випустив перший трактор) та багато інших.
4. У Донбасі споруджено 100 шахт.
5. Україна стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.
6. Україну перетворено з аграрної країни на індустріальну.
7. Трудівники України створили потужну індустріальну базу, що вивела республіку на рівень економічно розвинених країн світу.
8. Україна посіла друге місце в Європі за виплавлянням чавуну, четверте — за видобутком вугілля.
9. Сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція. Удвічі зросла чисельність робітників.

Негативні наслідки індустріалізації
• Посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління.
• Ігнорувалися економічні закони регулювання економіки.
• Частка великої промисловості зросла до 92,5%.
• Заборонялася приватна торгівля (вона була одержавлена).
• Знизився життєвий рівень населення — черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.
• Обсяг товарів народного споживання відставав від потреб, скоротилося виробництво в легкій та переробній галузях промисловості.
• Не було матеріального принципу стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами, головно розгортанням “соціалістичного змагання”.
• Взято курс на мілітаризацію промисловості.
• Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася репресіями.
• Сталася ізоляція радянської економіки від світової.
Відео про Й.Сталіна
«Йдемо звитяжно, переможно —
Немов гроза ідем!
Як перевиховать не можна —
У землю покладем».
(М. Руденко про колективізацію)

Завдання колективізації :
1. Потреба забрати кошти із села на індустріалізацію.
2. Забезпечити населення країни дешевими продуктами
харчування й сировиною.
3. Знищити індивідуальні селянські господарства.
4. Ліквідувати дрібнотоварний уклад на селі.
5. Ліквідувати заможне селянство (куркульство) як клас.
Метод колективізації: форсований метод з широким
залученням державного репресивного апарату: терору,
беззаконня, репресій.

1928 р. - створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів (МТС - машинно-тракторні станції).
Завдання - виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів — головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба.
Листопад 1929 р. Курс на суцільну колективізацію.
Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний секретар ЦК ВКП(б) України С. Косіор, який підтримав пропозицію И. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року.
5 січня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву».
Україна колективізацію повинна була закінчити восени 1931 р. Але йшла з прискоренням темпів колективізації (до середини 1931 р. в Україні було колективізовано 38% селянських господарств, а до кінця 1932 р. — 70%).
У 30-х роках на селі організовували
соціалістичні змагання.
1. У 1935 р. Паша Ангеліна (Донеччина) стала ініціатором всесоюзного
змагання тракторних бригад.
2. Марія Демченко (тепер Черкащина) взяла зобов’язання виростити по
500 ц цукрових буряків з гектара.
В Україні почалося змагання п’ятисотенниць.

Розкуркулення
— політика знищення селян-власників адміністративним примусом для вступу до колгоспів або засобами оподаткування, а також депортацією репресованих селян на відбудови.
Мета
1. Ліквідувати заможних господарів, яких називали «куркулями».
2. Передати колгоспам найприбутковіші селянські господарства із землею та реманентом.
3. Вилучити значних запасів сільськогосподарської продукції.
30 січня 1930 р. — постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».
Категорії куркулів, визначені у постанові
1. Активні вороги радянської влади,
учасники антирадянських виступів — 10 років ув’язнення або розстріл.
2. Пасивні вороги радянського ладу
- (ті, хто в межах радянського законодавства намагався боронити свою власність) — конфіскація майна, виселення до північних та східних районів СРСР.
3. Лояльні до політики більшовиків,
що не чинили опору радянській владі, але не бажали вступати до колгоспів — виселення за територію колгоспів, надання гіршої землі, розселення в спеціальних- поселеннях за місцем проживання.
Наслідки колективізації
1. Колективізація фактично повернула село до воєнно-комуністичних
методів організації виробництва та суспільного життя.
2. Село стало дешевим джерелом поповнення державного бюджету.
3. Кошти села використовували на індустріалізацію.
4. Порушено баланс у розвитку промисловості й сільського господарства.
5. Між містом і селом знову склався нееквівалентний обмін.
6. Наростання кризових явиш у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо).
7. Гроші втратили купівельну спроможність, ринок перестав існувати.
8. На селі утвердилася командна економіка за повного підпорядкування колгоспів державній владі.
9. Відбувалося постійне відставання сільськогосподарського виробництва, фактично повна руйнація сільського господарства України.
10. Знищено товарність сільського господарства.
11. Знищено господаря на селі.
12. Відбулося державне закріпачення селян.
13. Селянина позбавили можливості розпоряджатися результатами своєї праці.
14. Голод 1932—1933 pp. та багатомільйонні втрати населення.

Зміни в житті, побуті й психології селян

1. Розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства.
2. Зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучали на користь держави, що призвело до низького рівня продуктивності праці.
3. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність.
4. Унаслідок колективізації вбито одвічне прагнення селянина мати землю та вчитися продуктивно працювати на ній.
5. У життя увійшли, зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів, розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній роботі:
6. Українські хлібороби фактично були розселянні: частина із них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців із села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому.
7. Відбувалося зубожіння селянства. Недопустимо обмежувалося споживання на селі: за 1936 — 1939 pp. до торговельної мережі села надходило товарів в 4,5 разу менше, ніж у міста (з розрахунку на душу населення).
8. Колгоспна система — це форма закріпачення селянства. Колгоспникам не видавали паспортів і тим самим фактично прикріпили селян до землі, зробили їх державними кріпаками, залишилася середньовічна експлуатація.
Масштаби та наслідки Голодомору.

«Закон про п’ять колосків»
«Законом про п’ять колосків»
народ називав цю постанову
«Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності»
Згідно з цією постановою за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше ніж 10 років.
В Україні діяла надзвичайна комісія, на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян. Проводилися обшуки, накладалися натуральні штрафи, діяли загороджувальні загони, відбувалася реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, здійснювалася блокада сіл-боржників.
Масштаби голоду — від 3,5 до 8 млн осіб.
Наслідки голоду
1. Величезні людські втрати.
2. Знищення старого українського села з його
багатими народними традиціями.
3. Придушення опору колективізації.
4. Перемога колгоспного ладу на селі.
Демографічні втрати
Голод 1932—1933 pp. спричинив величезну смертність населення, особливо дітей і старих. Селяни були змушені їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя, й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму.

«Великий терор»
Масові репресії
За роки радянської влади сформувався новий правлячий клас — номенклатура.

Номенклатура
— це верхівка партійно-державного й господарського апарату, забезпечена всіма матеріальними благами і відгороджена від мільйонів людей різноманітними привілеями.

Матеріальний достаток владної верхівки забезпечувався не лише порівняно високою зарплатою, а й напівприхованими привілеями і доступом до закритих спецрозподільників, можливістю одержувати додаткові соціально-культурні послуги, мати кращі умови відпочинку.

Головна мета сталінського терору:
1. Прагнення Й. Сталіна зміцнити і захистити свою владу.
2. Намагання придушити всякі виступи проти радянської влади.
3. Не допустити формування міцної опозиції режиму.
4. Ліквідувати прояви українізації.
5. Знищити прагнення українців до самостійного, національно-державного і культурного життя.
6. Позбавити українців історичної пам’яті.
7. Заборонити різні релігійні течії, зруйнувати храми.
8. Відкинути ті напрямки суспільної, філософської та історичної думки, які виходили за рамки ідеологічних догм.
1937—1938 pp. терор став масовим і всеосяжним.
Масові репресії охопили всі категорії населення: представників партійного і державного апарату, військових, інтелігенцію, робітників, селянство.

1937 р. Порядок розгляду справ, визначений постановою Президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 p., було поширено на звинувачених у шкідництві та диверсіях. Слідство провадилося із застосуванням жорстоких тортур.
Цю практику узаконено у 1937 p., коли Й. Сталін особисто від імені ЦК ВКП(б) дав вказівку органам НКВС застосовувати до арештованих фізичні методи впливу.
1937 р. Посилився терор після візиту особистих представників Й. Сталіна в Україну — В. Молотова, М. Єжова, М. Хрущова.
1938 р. Репресії не припинилися і після того, як у січні 1938 р. партійну організацію республіки очолив Микита Хрущов.

В Україні зазнали репресій:
1. Більшість керівників КП(б)У і РНК..
Серед них Є. Квірінг, В. Затонський, Ю. Медведев, Ю. Коцюбинський,
X. Раковський, С. Косіор, В. Чубар.
2. Майже повністю був знищений ЦК КП(б)У, обраний на XII з’їзді КП(б)У (із 62 членів ЦК знищено 55, з 11 членів політбюро загинуло 10).
3. Репресії здійснювалися в рядах КП(б)У внаслідок її чисток. З 1933 р. по
1938 р. кількісний склад КП(б)У зменшився на 266,3 тис. членів.
4. Репресовано багатьох видатних діячів культури: письменника Остапа Вишню, режисера, засновника театру «Березіль» Леся Курбаса, засновника школи монументального мистецтва М. Бойчука, письменників М.Куліша,
О. Досвітнього та інших.
5. Репресовано багатьох військових.
Повністю знищено штаб Київського військового округу, який очолював Й. Якір.
Наслідки репресій
Зміни у масовій психології та свідомості населення
У 30-х роках кожна людина була цілковито безсила перед державою.
Сформувалася психологія бездумних «гвинтиків», відчуженість людей між собою. Понівечено долю мільйонів людей — членів сімей «ворогів народу». У страху, заохоченні до наклепів, в умовах насильства виховувалося ціле покоління людей.
Організовано боротьбу з «релігійними забобонами»: за участі молоді організовано руйнували храми, заборонено використання подзвону церковних дзвонів.
Суспільство все більше занурювалося у прірву страху, відчаю, соціальної деградації.
У структурах ДПУ — НКВС сформувалася каста катів, які щоденно розстрілювали сотні в’язнів. За цю «роботу» навіть одержували високі нагороди.
Ретельно налагоджений апарат маніпулювання суспільною свідомістю насаджував містично-забобонне схиляння перед «вождем», його діяннями. Всебічна і постійна пропаганда сприяла створенню ілюзорних і міфологічних уявлень про Й. Сталіна. У свідомості багатьох людей особа Й. Сталіна перетворювалася на символ соціалізму, символ держави.
Ліквідація УАПЦ
Стан культури. «Розстріляне відродження».
25 липня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов’язкове навчання».
Започатковано обов’язкове чотирикласне навчання.
Наприкінці другої п’ятирічки в Україні
в основному завершено перехід до обов’язкового початкового, а в містах — до загального семирічного навчання.

Запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи трьох типів:
початкова (1-4 класи), неповна середня (5—7 класи), середня (8-10 класи).

Запроваджено:
тривалість уроку;
єдиний день початку навчального року — 1 вересня;
п’ятибальну систему оцінювання знань.
Гальмувалася українізація, скорочувалася кількість українських шкіл.
Наприкінці 30-х років стало обов’язковим вивчення російської мови, змінювалася
українська граматика й абетка у напрямку наближення їх до російської мови.

Зростала кількість вищих навчальних закладів.
У 1933 р. відновилася діяльність університетів у Києві,
Дніпропетровську, Одесі й Харкові.
У січні 1934 р. встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також наукові звання доцентів і професорів.
Якщо у 1929 р. в Україні діяло 38 вишів, у яких навчалося 29 тис. студентів, то в 1939 р. в 148 вишах навчалося понад 125 тис. студентів.
Значно розширилася мережа середніх навчальних закладів. На кінець 1937 р. їх було 576 із 159 тис. учнів.
За період із 1921 р. по 1938 р. Україна підготувала 400 тис. спеціалістів для народного господарства, науки, культури.

Формування кадрів спеціалістів
Академія наук УРСР — вища наукова установа в Україні.
Напередодні війни в Україні функціонувало 220 наукових установ.
Якщо 1928 р. в наукових установах УРСР працювало 3,7 тис. наукових співробітників, то наприкінці 30-х років —
майже 20 тис.
1928 р. У Харкові відкрито Український фізико-технічний інститут.
1932 р. Засновано Інститут електрозварювання АН УРСР за ініціативи Є. Патона.
У 1936 р. - створено Інститут історії України.
Досягнення науки

Суспільні науки:
І. Крип'якевич, М. Грушевський А. Кримський, Н. Полонська-Василенко

Фізики, хіміки, математики:
І. Курчатов, Л. Ландау, Є.Патон, О.Бродський, О.Палладін, Ю.Кондратюк, М.Крилов

Медики, генетики:
Д. Воронцов, М.Холодний, А Сапєгін, В. Філатов, М. Стражеско
Образотворче мистецтво
Переборюючи труднощі, продовжували творити художники старшого покоління — М. Бойчук, І. Іжакевич, Ф. Кричевський, К. Трохименко, О. Шовкуненко.
Плідно працювали художники молодшого покоління — А. Петрицький, С. Григор’єв, В. Костеиький, О. Любимський.
Створено Спілку художників України, перший з’їзд якої відбувся 1938 р.
У творах живопису провідною стала тема «соціалістичного будівництва», а головними героями — робітники, селяни, діячі культури, воїни Червоної армії.
Історію світового живопису прикрасила творчість художника-монументаліста Михайла Бойчука.
Музика
Значний творчий внесок у розвиток музичної культури зробили в ті роки композитори
Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич, П. Козинський .
У 30-х роках було відкрито Київську, Харківську та Одеську консерваторії.
30-ті роки виявилися особливо трагічними для українського кобзарства й лірництва.
У трудні 1934 р. до Харкова на прикінцевий етап Республіканської олімпіади міста і села
прибуло близько 300 кобзарів і лірників, усіх їх заарештували і розстріляли.
Сотні талановитих професіоналів гри на бандурі було репресовано.
Значне місце в розвитку української культури продовжувало посідати театральне мистецтво.
Наприкінці 30-х років в Україні працювало понад 80 театрів.
В історію українського театру золотими літерами вписано ім’я Леся Курбаса — реформатора українського театрального мистецтва, обдарованого режисера і талановитого організатора, який разом зі своїм творчим колективом показував глядачам правду життя.

Театр
Актори і режисери:
П. Саксаганський, М. Садовський, Н. Ужвій, О. Сердюк, А. Бучма, Лесь Курбас
Кіномистецтво
За складних умов боротьби з матеріальними труднощами
розвивалося кіномистецтво України.
Першими звуковими фільмами в Україні були: документальний — «Симфонія Донбасу» Д. Верхова і художній — «Фронт» Соловйова.
Новими творами збагачували вітчизняне кіномистецтво О. Довженко, І. Кавалерідзе, І. Савченко.
Фільми Олександра Довженка («Арсенал», «Земля», «Щорс») увійшли до скарбниці світового кіномистецтва.
За період з 1929 р. по 1937 р. в Україні було знято близько 180 фільмів різних жанрів.

«Розстріляне відродження»
Розстріляне відродження
— умовна назва літературно- мистецької генерації 20—30-х років, репресованої більшовицьким режимом та їх ідеологічним закріпаченням, внаслідок чого було завдано значних збитків духовному життю українського народу.
Погроми 30-х років у культурі завдали великих втрат духовному
життю всього українського суспільства.
1. Спочатку заборонено літературні товариства.
2. Під невблаганним пресом опинилися науковці, письменники, діячі культури.
3. Жорстоко переслідувалися діячі національної культури.
4. Велася боротьба проти націоналістичних ухилів.
Із 193 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України було
репресовано 97. Жертвами сталінських репресій стали 500 письменників України.
Серед них:
прозаїк і драматург М. Яловий, поет М. Хвильовий, письменники Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Зеров, М. Семенко, режисер Лесь Курбас.

Отже, розвиток освіти, науки, літератури і мистецтва вцілому, в 30х роках розвивався, не зважаючи на репресії радянського режиму .
Full transcript