Loading presentation...

Present Remotely

Send the link below via email or IM

Copy

Present to your audience

Start remote presentation

  • Invited audience members will follow you as you navigate and present
  • People invited to a presentation do not need a Prezi account
  • This link expires 10 minutes after you close the presentation
  • A maximum of 30 users can follow your presentation
  • Learn more about this feature in our knowledge base article

Do you really want to delete this prezi?

Neither you, nor the coeditors you shared it with will be able to recover it again.

DeleteCancel

Make your likes visible on Facebook?

Connect your Facebook account to Prezi and let your likes appear on your timeline.
You can change this under Settings & Account at any time.

No, thanks

Українська література 1940-1950рр.

No description
by

Katia Ivashina

on 14 December 2015

Comments (0)

Please log in to add your comment.

Report abuse

Transcript of Українська література 1940-1950рр.

Представники української інтелігенції в еміграції намагались згуртувати всі мистецькі сили навколо єдиного центру. Найяскравішою сторінкою українського літературного процесу 40-50-х pp. було заснування восени 1945 р. мистецького українського руху (МУРу), який об'єднав письменників-емігрантів. МУР вважав, що вся українська література в еміграції має спільне ідеологічне підґрунтя. До МУРу увійшла плеяда талановитих українських письменників —У. Самчук, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, К. Гриневичева, Ю. Клен, О. Лятуринська, Є. Маланюк, М. Орест, С Гординський, Ю. Шевельов та ін. Головні теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму. Як приклад можна навести твори І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», В. Барки «Жовтий князь», У. Самчука «Марія». Відчутно вразив читача реалістично-психологічними картинами роман В. Винниченка «Слово за тобою, Сталіне!». Письменник зумів тонко і правдиво відтворити атмосферу страху, безправ’я, духовної задухи в СРСР.
Тільки після смерті Сталіна й викриття культу особи настає певна лібералізація в житті письменників. 1954 року М. Рильський, О. Довженко, А. Малишко виступили із закликами перенести центр уваги митців на людину, її переживання, радості та страждання, активніше звертатися до національних традицій.

Об'єднання налагодило видавничу діяльність, у 1946 р. виходив друком альманах «МУР». Але через фінансові проблеми всі його видання були неперіодичними. Серед перших газет і журналів повоєнної еміграції слід назвати «Рідне слово», «Українську трибуну» (Мюнхен), «Заграву», «Неділю» (Авгсбург), «Літературно-науковий вісник» (Гайденава), «Українські вісті» (Ульм), «Час» (Фюрст); у Зальцбурзі виходив журнал «Литаври». Чи не найбільш представницькою була «Арка» (Мюнхен), яка проіснувала два роки (1947-1948 pp.). Тут з'являлися художні твори, критичні огляди, рецензії, філософські, мистецтвознавчі, культурологічні статті. З 1954 р. в Ганновері за редакцією І. Костецького та І. Сапіги виходив журнал «Україна і світ», у Філадельфії видавався часопис «Київ».
МУР ( Мистецтво Українського руху)
У повоєнний період на звільненій від ворога території посилились цензурні утиски та ідеологічний нагляд за літераторами. Посилилась боротьба радянської влади з «українським буржуазним націоналізмом».

Зросли і зміцніли молоді письменники воєнного й повоєнного періоду. Література повоєнних років представлена творчістю Ю. Смолича, І. Ле, І. Багмута, Л. Смілянського, О. Донченка, Ю. Збанацького. Найвидатнішим явищем української прози в перші повоєнні роки став роман-трилогія Олеся Гончара «Прапороносці»

У другій половині 1940-х рр. українська проза широко відо­бражає героїку відбудови й прагне правдивіше окреслити головну постать напруженої доби — людину-сучасника, що самовіддано працює в місті чи селі. Велику увагу критики й читачів у пово­єнний час привернули перша й друга книги роману-хроніки М. Стельмаха «Велика рідня», «На нашій землі», «Великі пере­логи», роман «Хліб і сіль». Твори О. Довженка — «Зачарована Десна» (1956), «Повість полум’яних літ» (1957), «Поема про море» (1957) — цілісна ліро-епічна, героїко-романтична панорама життя українського народу XX ст.
Література повоєнних років
Проза часів II Світової війни
Особливістю літератури 40-х років є те, що в неї влилося молоде фронтове покоління — люди, обпалені боями, сповнені бажання розповісти про пережите і навіки закарбоване в серці. Серед поетичних книг другої половини 40-х років поряд з тими, що належали старшим і досвідченим майстрам пера ("Мати" М. Рильського, "І рости, і діяти" П. Тичини, "Зелений світ" В. Сосюри, "Англійські враження" М. Бажана, "Молодість брата" Л. Первомайського), — збірки поетів-фронтовиків П. Воронька, В. Швеця, О. Підсухи, Я. Шпорти, П. Дорошенка, Д. Білоуса.
Зрозуміло, що в грізний час війни об'єктивно і суб'єктивно виступило наперед закличне, агітаційне призначення літератури, яка розглядалася всіма, передусім, як натхненник боротьби проти ворога, «організатор почуттів мас» під гаслом «Все для фронту, все для Перемоги!» На передній план в прозі й поезії виступило слово, безпосередньо звернене до читача й слухача, призначене для масового сприймання.
З часом приходитиме і суто художнє осмислення подій, поряд із публіцистикою, нарисами, агітаційною поезією, фронтовою сатирою з'являтимуться і великі поетичні та прозові твори — цикли, поеми, повісті, романи, а головне — воєнна література ставатиме різноманітнішою, багатшою узагальнюючими підходами, позбуватиметься поширених напочатку штучної романтизації, поверхового схематизму. Та все ж закономірно, що спочатку мали перевагу ті жанри й форми, в основі яких лежить враження, а не зображення,— на повну силу розвивається, наприклад, лірика (вірш і пісня, балада і елегія), особливого поширення набуває такий її різновид, як послання.
Публіцистика стає, сказати б, всездатним і всюдисущим жанром. До нарису, статті, репортажу, портретної зарисовки, які, поряд із виховною й агітаційною, виконували й необхідну інформаційно-літописну місію, здійснювали сатирично-викривальні завдання (фейлетони, памфлети) вдавалося чимало літераторів.
Особливості літератури 40-х років
Лірика воєнних років
Мій край клекоче у пожарі…
Чи ж можу буть байдужим я?
Сталева каска, очі, очі карі –
Такою, пісне, будь моя!
Прослав свій край, лети до неба,
Де кулеметів огнепад,
Щоб не сказав ніхто про тебе,
Що не спала ти під грім гармат…
В.Сосюра «Слово багнетом сія»
Рильський Максим Тадейович
Письменники на війні
Українська література 1940-1950рр.
У 1938–1954 роках було репресовано близько 240 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї і відбулися як письменники вже після революції. Деякі з них були розстріляні, деякі так і померли в ув’язненні, доля деяких з них після арештів так і залишилася невідомою. Однак незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, передусім, твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Довженка, О. Гончара та інших.
Сосюра Володимир Миколайович
6 січня 1898р. народився на станції Дебальцеве
У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом.
З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізницi, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу. Брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.
У 1917 році лисичанська газета «Голос рабочего» друкує вірш «Плач волн», згодом «Чи вже пора» У 1921 виходить його друга збірка «Поезії», (перша 1918 «Пісні крові не збереглась»). Поема Червона зима.
По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—23) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—25).
Належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.
Вперше одружився в 1922 році на Вірі Каперівні Берзіній. Від першого шлюбу в нього було двоє синів.
Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Даниловою Марією Гаврилівною. В них народився син Володимир.
У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану.
У 1936 році поета знову приймають до Спілки радянських письменників (у 1934 був включений «за націоналістичі ухили»)
У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією.
В 1951 він знову зазнав обвинувачення у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну».
Помер 8 січня 1965 року.
Ще Цицерон афористично сказав: «Серед брязкоту зброї музи мовчать».
Українська література в четверте десятиліття XX століття увійшла фізично знекровленою, естетично збіднілою і морально розгубленою. Десятки найталановитіших митців було репресовано й знищено. Ті, що врятувалися еміграцією

(Ю. Клен, І. Багряний, Т. Осьмачка, В. Барка)
, фактично опинилися поза вітчизняним літературним процесом.
Друга світова війна "вивільнила притлумлені більшовизмом сили української літератури, попустила пута народного духу, що один тільки й міг зарадити в цій трагедії".
Поезія першою з-поміж інших літературних жанрів стала виразником народного духу в один з найтяжчих періодів нашої історії. І кров, і сльози народу закарбувалися у слові, яке кликало до бою, зрікалося шаблонних фраз і хвалебних од Країні рад.
Розвинулися всі поетичні жанри, збагатилися виражальні засоби, розкрилися нові проблемні обшири.
За чотири роки війни українська поезія пройшла шлях від Москви до Берліна. Поети старшого покоління
— П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра —
творили в евакуації, виступали перед народом у пресі, на радіо, молодші
— І. Нехода, Л. Дмитерко, П. Дорошко, М. Шеремет, В. Швець —
воювали і писали на фронті.

М. Шпак, Ф. Швиндін, І. Кульська, П. Артеменко —
у підпіллі,

П. Воронько, С. Щуплик —
у партизанських загонах,

О. Теліга, О. Ольжич —
у лавах національного підпілля. Багато талановитих митців не повернулися з війни

(О. Гаврилюк, К. Герасименко, М. Шпак, Л. Зимний, Д. Надіїн, П. Артеменко, В. Булаєнко, Ф. Швиндін, М. Шуть).
З перших днів війни поезія звернулася до народу клятвою і закликом, бойовим маршем і похідною піснею. Всенародного звучання набуває

"Клятва" М. Бажана ("Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!"), поезія П. Тичини "За все ми відплатим тобі", М. Рильського "За землю рідну", В. Сосюри "Ми переможемо", Л. Первомайського "Я зростав на оцій непокірній землі".
До скарбниці української лірики 1941 року входять вірші
В. Сосюри, "Слово про рідну матір", "Україні" М. Рильського, "Земля", Л. Первомайського, "Україно моя" А. Малишка.

Набули популярності

вірші-листи
, адресовані воїнам, землякам, співвітчизникам
("Лист до земляків" В. Сосюри, "Відповідь бійцям на фронт" П. Тичини, "Летіть, орли" М. Бажана).
Вершинними надбаннями жанру

ліро-епосу

стали поеми

П. Тичини "Похорон друга", М. Рильського "Жага", "Мандрівка в молодість", В. Сосюри "Мій син", "Полонянка".
Українська поезія періоду війни зафіксувала процес гуманізації суспільної свідомості, що був загальмований новими репресіями сталінської системи одразу по війні: система злякалася вільної особистості, що вийшла з полум'я війни з високо піднятою головою.
Народився 19 березня 1895р. в м. Києві в родині етнографа Тадея Рильського.

Навчався в приватній гімназії Науменка в Києві.

1915-1918 — навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Українського народного університету.

1919-1929 — працював вчителем у селах.

Критикував комуністичну дійсність, за що його арештували у 1931р. і ув’язнили на 5 місяців.

Після тюрми творчість зазнає змін, у збірці «Знак терезів» поет прославляє радянську владу.

Відтоді творчість розділилася на дві течії – офіційну та лірично-філософську.

За роки війни талант ожив та забуяв патріотичними творами.

Влада планувала позбутися поета, але йому пощастило.

24 липня 1964р. помер.
Вірші:

- «Дощ»
- «Запахла осінь в'ялим тютюном...»
- «Солодкий світ!..»
- «Молюсь і вірю»

Збірки поезій:

- 1910р. «На білих островах»
- 1918р. «Під осінніми зорями»
- 1922р. «Синя далечінь»
- 1925р. «Поеми»
- 1925р. «Крізь бурю і сніг»
- 1926р. «Тринадцята весна»
- 1929р. «Гомін і відгомін»
- 1927р. переклад поеми Міцкевича «Пан Тадеуш»
- 1932р. «Знак терезів» (перша після ув’язнення)
- 1960р. «Троянди й виноград»
- 1960р. «Далекі небосхили»
- «Голосіївська осінь»
- «Зимові записи»
Глибоким патріотизмом, вірою в перемогу пройняті романи, повісті й оповідання воєнної пори С. Скляренка, Л. Смілянського, Я. Баша, П. Панча, І. Сенченка та інших. У роки війни розквітнув талант О. Довженка як письменника. Такі оповідання, як «Ніч перед боєм», «Мати», повість «Україна в огні», «Повість полум’яних літ» засвідчили, що в особі О. Довженка вітчизняна література здобувала найсокровенніші уроки, винесені країною із поєдинку з фашизмом. Письменник уперше й відкрито заго­ворив про ціну тієї трагедії, що її пережив народ. У збірці оповідань Ю. Яновського «Земля батьків» змальовано сильні харак­тери, виняткові події.
109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників Укра­їни протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу.
У повоєнний період відновилася літературна періодика: «Літературна газета», «Радянське мистецтво», «Радянська література» (згодом— «Вітчизна»), «Дніпро», «Радянський Львів», «Советская Украина». У 1948 p. відбувся II з'їзд письменників України.
Проте значно жорстокішим ставав ідеологічний тиск майже на всіх талановитих українських митців. Розгромні постанови ЦК КП(б)У стосувались «Нарисів історії української літератури» та журналів «Вітчизна» та «Перець».

Утисків зазнали такі українські письменники, як Яновський, Сенченко, Панч, Сосюра, Голованівський, оскільки в своїх творах вони начебто виявляли ворожу ідеологію. Фінальні роки сталінського режиму характеризувались реакційними утисками літератури й мистецтва.
Письменники-фронтовики
Письменники-партизани, підпільники
Загиблі
Найвідоміші твори
М.Вороний, В. Земляк, Ю.Збанацький
М. Трублаїні, О. Десняк, К. Герасименко — на фронтах. С. Тудар, О. Гаврилюк — під бомбардуванням. Л. Старицька-Черняхівська розстріляна за наказом НКВС. О. Теліга — розстріляна у Бабиному яру. О. Ольжич — у фашистському концтаборі
Кореспонденти військових газет, радіо і т. ін.: О. Довженко, М. Бажан, А. Малишко, Л. Первомайський, С. Олійник, Я. Галан, П. Паня, О. Копиленко, К. Гордієнко та ін.
Воїнами Червоної армії були О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, І. Багмут, П. Воронько, П. Глазовий, А. Дімаров, П. Загребельний та ін.
Вірші «Я утверджуюсь!» П. Тичини; «Любіть Україну» В. Сосюри; кіноповість «Україна в огні» О. Довженка; цикл поезій «Україна» А. Малишка; драма «Ярослав Мудрий» І. Кочерги; поеми «Похорон друга» П. Тичини, «Данило Галицький» М. Бажана, «Мандрівка в молодість» М. Рильського та ін.
У 40-х й першій половині 50-х pp. у всіх «радянських» національних літературах з'явилось тяжіння до роману-епопеї, творення широкої панорами життя народу. В українській прозі саме в цей час публікують свої романи-епопеї М. Стельмах («Велика рідня»), О. Гончар («Таврія»), А. Головко («Артем Гармаш»), Ю. Смолич («Світанок над морем»), П. Козланюк («Юрко Крук»).

У цих творах тема «людина і народ» розглядалася глибше, ніж у попередні роки.

Література повоєнного періоду поповнюється новими жанрами. Поезія поповнилась ліро-епічною поемою, героїчною баладою, віршованою повістю, ліричним циклом і чималою кількістю різновидів лірики, зокрема філософсько-медитативної. У прозі розвиваються як оповідання, так і епопея, набувають поширення історичний роман, художня документалістика, «підліткова» повість, з'являється нове в пригодницькому жанрі.

Проте, хоча й були зрушення й окремі досягнення, загальна картина літератури першого повоєнного десятиліття була малояскравою і схематичною. Великій кількості творів літератури повоєнного часу бракувало активної уваги до людської особистості, не розкривалась у них достатньою мірою й авторська особистість.

Зміни в літературному процесі України з'являються лише на кінець 50-х pp. у зв'язку з потеплінням суспільної атмосфери після смерті Сталіна та викриттям культу його особи. В літературі того періоду з'явились гуманістичні тенденції, аналітика та людинознавчий пафос.
Дякую за перегляд
Full transcript