Introducing
Your new presentation assistant.
Refine, enhance, and tailor your content, source relevant images, and edit visuals quicker than ever before.
Trending searches
найбільш сприятливими районами діяльності партизанських загонів була лісиста сільська місцевість півночі України, підпільники діяли в містах
Тимофій Строкач
Радянський рух Опору координував Український штаб партизанського руху на чолі з Тимофієм Строкачем. Радянські партизанські загони отримували організаційну підтримку та інколи постачання від радянської влади та були своєрідною підтримкою Червоної Армії в тилу. Їхня активна діяльність розпочалася в 1942 році і зростала відповідно до наближення Червоної армії. Найбільшими загонами командували Сидір Ковпак та Олександр Сабуров.
Сидір Ковпак
Олександр Сабуров
Партизани вдавалися до диверсій, нападів на ворожі штаби, підриву комунікацій та ліній зв'язку, доріг та мостів. Наприкінці серпня 1943 року розпочалася так звана «рейкова війна» — масове одночасне руйнування залізниці, щоб паралізувати постачання та можливості перегрупування німецьких армій. У жовтні 1942 р. в рейд на Правобережну Україну вирушили з'єднання С. Ковпака та О. Сабурова. З червня по жовтень 1943 року тривав Карпатський рейд загону Сидора Ковпака окупованими західноукраїнськими землями та Правобережною Україною. Окрім боротьби з окупантами, партизанські загони боролися з націоналістами ОУН та УПА, а також прагнули репрезентації тут радянської влади (показати, що СРСР "пам'ятає" про своїх громадян)
На окупованій ворогом території діяло 13 підпільних
центрів, понад 3500 підпільних організацій і груп у складі
103 тис. осіб. Ось деякі з них:
• "Партизанська іскра", виникла в с. Кримки Миколаївської області. Очолював організацію вчитель В. Моргунёнко. До її складу входили старшокласники місцевої
школи. Проіснувала до лютого 1943 p.;
• у м. Сталіно (Донецьк), на' чолі з учителем історії С. Матьокіним;
• у Ніжині — очолював Я. Батюк;
• у Краснодоиі — "Молода гвардія";
• десятки інших.
Підпільники інформували населення про події на фронтах, зривали відправлення молоді до Німеччини, організовували саботаж на підприємствах, диверсії, збройні напади на поліцію та німецьких військовиків.
Нацистське керівництво Німеччини, відкидаючи ідею
української державності, все ж таки погодилося на співпрацю з ОУН, щоби використати її для боротьби проти Червоної армії.
Ще до нападу на СРСР ОУН у німецькій армії створила
українське збройне з'єднання "Легіон українських націоналістів", який складався з двох підрозділів — "Нахтігаль"
і "Роланд"; після того, як фашисти утвердилися на окупованій території, ці частини було розформовано.
Ярослав Стецько
Мельниківці — прибічники
А. Мельника, який заступив Євгена Коновальця після його вбивства у 1938 р. Вони взяли курс на зближення з гітлерівцями. Виходили з того, що більшовизм був спільним ворогом як для ОУН, так і для націонал-соціалістів, і проти нього вони можуть діяти спільно
Бандерівці — прибічники
С. Бандери, який з 1933 р. був
головою ОУН на західноукраїнських землях. Він виступав за створення власної армії та розгортання активної
боротьби за незалежність України, спираючись в основному на сили й можливості українського народу.
ЗО червня 1941 р. після відступу радянських військ зі Львова були скликані Українські національні збори, які ухвалили відновити державну незалежність України та сформувати національний уряд (Українське державне управління), прем'єром якого став Я. Стецько.
Було обнародувано "Акт проголошення відновлення
Української держави" та благословення митрополита Андрія Шептицького.
Німеччина не підтримала проголошення Української
держави.
9 липня 1941 р. уряд Я. Стецька було розігнано.
15 вересня 1941 р. за наказом Гітлера потрапили за
ґрати С. Бандера і Я. Стецько, а також деякі члени уряду
ОУН організували похідні групи до Центральної, Південної та Східної України, щоб налагодити там свою мережу, брати участь в підборі своїх кадрів до окупаційної адміністрації, проводити культурну, видавничу та пропагандистську роботу серед населення. З 1942 року режим в Райхскомісаріаті «Україна» став набагато жорсткішим. ОУН перейшла до саботажу політики нацистських властей, підготування . власних збройних сил для боротьби проти окупантів, розгортання підпільної боротьби Багато членів ОУН (м) розстріляли, зокрема й відому поетесу Олену Телігу. Обидві ОУН перейшли до протистояння з нацистами
Оунівці сподівалися, що війна ослабить ї. Німеччину, і СРСР, через що вони не зможуть перешкодити відродженню української державності
Улітку 1941 р. Tарас Боровець (Тарас Бульба) сформував на Поліссі та Волині загони «Поліська Січ». Він мав підтримку уряду УНР у вигнанні, який перебував у Варшаві. Тарас Боровець уважав, що згодом партизанська армія, яку назвав Українською повстанською (УПА), має перетворитися на регулярну армію майбутньої української держави (УНР), і не бажав об’єднуватися з оунівцями. Бульбівці боролися одночасно проти німецьких гарнізонів і радянських партизанів, але не виявляли великої активності. ОУН(б), збагнувши, що Німеччина розглядає Україну лише як колонію, почала створювати власні збройні сили – Українську повстанську армію (УПА).
До цих збройних сил були включені (здебільшого силоміць) формування Т. Бульби (Боровця) і ОУН(м).
Тарас
Бульба-Боровець
14 жовтня 1942 року вважається датою утворення Української повстанської армії, яку згодом очолив Роман Шухевич. Метою своєї діяльності УПА ставила створення незалежної української держави. Відповідно, воювала проти всіх, хто заважав цьому. Тобто буквально проти всіх: німців, радянських партизанів, польських повстанців, а потім найзапекліше проти радянського режиму. УПА в уявленні її творців, могла стати зародком майбутньої регулярної армії України.
Роман
Шухевич
Кирило Осьмак
Радянська пропаганда об'єднала загони УПА під спільною назвою «бандерівці». Справді, організаторами та проводом армії були переважно діячі ОУН(б). Сам Степан Бандера не брав участі в діяльності армії, яку назвали його іменем. Він був у концтаборі, а потім в еміграції до кінця життя.
Однак не усі вояки УПА були націоналістами та членами ОУН. Саме тому, в серпні 1943 р. був скликаний ІІІ Надзвичайний збір ОУН. На ньому організація ствердила необхідність боротися проти «обох імперіалізмів — проти російського комунізму та німецького націонал-соціалізму». ОУН(б) відмовилася від одноосібного домінування в політиці, визнала право на існування інших політичних партій, в загальному означила свої соціально-економічні погляди. У липні 1944 року за участі інших політичних сил Західної України, утворили Українську головну визвольну раду (УГВР) на чолі з Кирилом Осьмаком. Вона мала стати «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі» та розширити соціальну базу армії поза межами прихильників ОУН для боротьби з більшовиками. У документах УГВР робила спроби прописати устрій майбутньої держави.
підпорядкована польському
еміграційному урядові в Лондоні
підпільна військова організація армія Польської Робітничої Партії. Залежна від СРСР
Боролися проти німецьких окупантів за Польщу, але під різними гаслами
обопільні етнічні чистки конфліктуючого українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів
ЕТНІЧНИЙ КОНФЛІНКТ НА ВОЛИНІ