Антропологія сприйняття кольору

Підтема 1

Вільям Халс Ріверс (1864-1922) був англійсиким антропологом, неврологом, етнологом та психіатром. Ріверс був одним із перших, хто розпочав пошук відмінностей між культурами, який базувався на відмінностях перебігу психічних процесів, зокрема сприйняття. Коли Вільям Ріверс працював у складі культурно-антропологічної експедиції на островах Торреса, він перевіряв теорію про кращий розвиток деяких відчуттів у "примітивних" народів, ніж у людей з індустріальних товариств.

Підтема 2

Особливу увагу він приділив дослідженню про незвичайну гостроту зору не європейців. Ріверс підтримував таку гіпотезу, згідно з якою первісні народи досягли високого розвитку перцептивних процесів, але за рахунок меншого розвитку розумових здібностей. Тобто якщо витрачається забагато сил на відчуття та сприймання, то це негативно позначається на інтелекті. Щоб перевірити це припущення, у польових умовах, використовувалися експериментальні методики, які були розроблені у психологічних лабораторіях Європи. Вивчалося зорове сприймання (гострота зору, сприймання кольору, сприймання простору), а також слух, нюх, смак, розрізнення ваги, час реакції на різні стимули та пам’ять.

Підтема 3

Ріверс виявив окремі міжкультурні відмінності в сприйманні кольору. Вивчаючи колірний зір, британський дослідник дійшов висновку, що тубільці часто плутають синій і зелений кольори. Він стверджував, що їх зір характеризується меншою чутливістю в синьо-зеленій ділянці спектра, ніж зір європейців. Так, для них синій — темніший колір, ніж для європейців: вони порівнюють яскравий синій колір із брудною водою або темрявою ночі. Також, Ріверс використовував метод опитування, цікавлячись у тубільців, яким кольорам вони надають перевагу, використовував метод спостереження, відзначаючи, в одязі якого кольору люди приходять на свято.

Л. Ґейґер

Л. Ґейґер, дослідник ХІХ ст., натхненний піонерськими розвідками В. Гладстона, аналізуючи індійські та іудейські сакральні тексти, дійшов висновку про такі самі невідповідності колірного сприймання їх авторів і звичних для нас. Те саме можна стверджувати про Коран та ісландські саги — читаючи їх, важко зробити висновок, що небо є синім або блакитним. У європейських мовах і мові китайській, розвиває думку дослідник, назва “синій” походить або від “зеленого”, або, меншою мірою, від “чорного” кольору. Це означає, що поняття синього кольору виникає пізніше за інші. Спочатку, вважає Л. Ґейґер, виникає чутливість до червоного, потім жовтого, зеленого і завершується цей процес синім і фіолетовим кольорами.

Емпіричні дослідження на колірне сприймання показали, що кількість слів, що означають колір, мало корелює зі сприйманням кольорів. Фактично, не було людської спільноти, представники якої провалили б тест на візуальне сприймання, не відрізнивши два кольори, які називають одним словом (як-от : синій і зелений). Місіонер, що жив із племенем овахеро в Намібії, зазначав, що відмінність між зеленим і синім для цих людей є очевидною, просто вони вважають, що нерозумно давати цим кольорам окремі назви. Так, вони виявилися прибічниками середньовічного філософа В. Оккама, який застерігав від примноження сутності понад необхідне [Deutscher].

Deutscher

Відповіді на ці запитання частково віднайшов ще на початку ХХ ст. Р. Вудворт. У них визначальним було наступне: зростання кольорової номенклатури завжди починається із визначення основних кольорів, і зазвичай це червоний; надалі розповсюджується по всьому кольоровому спектру, пропускаючи проміжні кольори, такі як помаранчевий або рожевий; багато груп не мають назв для зеленого та синього, у деяких вони навіть мають одну назву, проте червоний і жовтий завжди два окремі кольори. [Woodworth, р. 325]

Дослідження кольору не вичерпує дослідження, які проводилися стосовно визначення міжкультурних відмінностей сприймання. Багато західних вчених розділяють свої дослідження за модальностями, а тому саме візуальне сприймання привертає значну увагу дослідників.