ЗЛОЧИНИ - ЖИТТЯ. 115

Загальна декларація прав людини (ст.3) проголошує:

“Кожна людина має право на життя, на свободу та особисту недоторканість”

Ця теза знайшла свій подальших розвиток у Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини (РИМ, 4.XI.1950) ДАТА ПІДПИСАННЯ: 04.11.50 р. ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 17.07.97 р.

(ст.2 “Право на життя”):

Право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути умисне позбавлена життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання її винною у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.

Конституція України:

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи – винні протиправні суспільно небезпечні діяння, що посягають на відносини з охорони життя та здоров’я людини.

Тому, родовим об’єктом є суспільні відносини з охорони життя та здоров’я людини

Класифікація кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи:

1) Злочини проти життя

а) Умисне вбивство

Умисне вбивство "просте" (без пом'якшуючих та обтяжуючих обставин)

Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах:

• Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання.

• Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини.

• Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі пе-ревищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

б) Вбивство через необережність.

в) Доведення до самогубства

г) Погроза вбивством

Поділ на види умисних вбивств має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства з наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинене належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин

2) Кримінальні правопорушення проти здоров'я

Умисне тяжке тілесне ушкодження.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Умисне легке тілесне ушкодження.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Побої і мордування.

Катування.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Зараження венеричною хворобою. Склад злочину. Кваліфікуючі ознаки.

3) Кримінальні правопорушення, що ставлять у небезпеку життя і здоров'я людини у сфері медичного обслуговування

Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Незаконна лікувальна діяльність.

Ненадання допомоги хворому медичним працівником.

Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацев-тичним працівником.

Порушення прав пацієнта.

Незаконне проведення дослідів над людиною.

Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Насильницьке донорство.

Незаконне розголошення лікарської таємниці.

4) Інші інші кримінальні правопорушення, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини

Незаконне проведення аборту.

Залишення в небезпеці.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров'я дітей.

Визнання потерпілим від розглядуваної категорії злочинів людини як біологічної істоти (безвідносно до її статі, віку, національності, расової належності, стану здоров’я тощо) не виключає необхідності пошуку відповіді на питання

→ що таке життя людини взагалі,

→ які її початковий та заключний моменти.

Отже, кримін. відповідальність за посягання на життя за загальним правилом може наступати лише тоді, коли йдеться про проміжок між початком та закінченням життя.

В іншому випадку дії винної особи можуть бути кваліфіковані за правилами фактичної помилки (напр., постріл в труп, спроба вбити мертвонароджену дитину тощо).

З приводу початкового моменту життя є багато різних думок та позицій.

Це пояснюється тим, що народження людини є продовжуваний у часі та просторі певний процес, різні етапи якого окремі дослідники проголошують початком життя.

Початком життя визнавалось та визнається:

1) самостійне життя людської істоти поза організму матері після повного відділення немовля від утроби (прихильники цієї точки зору: П.А. Фейербах, М.М. Гродзинський, Н.С.Таганцев, Н.А. Неклюдов, М.Н. Гер-нет);

2) відділення тіла від утроби матері і початок дихання (М.Д. Шарго-родський, Ф.Лист);

3) поява з утроби матері узовні будь-якої частини тіла дитини (В.Д. Набоков, А.А. Жижиленко);

4) поява з утроби матері дитини, яка народжується, навіть якщо вона ще не почала самостійного позаутробного життя (А.А. Піонктовський, Б.С. Утевський, Ш.С. Рашковська).

Стародавній Рим: новонароджена дитина до віку в 1 тиждень більше схожа на рослину чи тварину

Середні Віки: дитина з фізичними чи психічними вадами – втілення зла, диявола (знищити без докору сумління)

1950 – ті роки: головний равін Ізраїлю Бен Цион – якщо новонародженого вбили віком до 30 днів, вбивця не може бут покараний, оскільки життя ще під сумнівом

Японія: новонароджений не вважається людиною доки не випустить свого першого крику

представники функціонального підходу

філософ Майкл Тулі: створіння не може мати ніяких прав, в т.ч. права на життя, доки не почне мати зацікавленість (тобто, доки не почне будувати плани на майбутнє)

філософ Джон Кобб: право людини на життя є фундаментальним, але не абсолютним, воно підпорядковується праву людей втілювати у життя свої плани (люди, у яких ще немає або вже не буде планів, не мають морального статусу особистості і тому їх життя не має особливої моральної цінності)

М.С. Таганцев: якщо при вбивстві дорослої людини нікому не спадає на думку вирішувати, чи був потерпілий живою істотою до цього моменту, то під час позбавлення життя новонародженої дитини, навпаки, останнє має бути доведеною обставиною, щоб нанесені пошкодження відповідали основним ознакам цього злочину.

Таганцев Н.С. О преступлениях против жизни по русскому уголовному праву. СПб.: Борже, 1870. – 390 с.

Цікавий випадок наводить Т.В. Кондрашова: 30 травня 1996 р. в Канаді 28-річна жінка народила хлопчика, з голови якого лікарі вийняли свинцеву кулю. Породілля зізналася, що за 2 дні до пологів вистрелила з пневматичної зброї собі у піхву, але дитина випадкова залишилась живою. Суддя погодився з доводами про те, що замаху на позбавлення життя немає, оскільки відповідно до законів Канади воно розпочинається з моменту повного відділення плоду від тіла матері, тобто в даному випадку людини як такої ще не було.

Кондрашова Т.В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности. – Екатеринбург: Пресс, 2000. – 205 с.

Згідно до найбільш поширеної позиції початком життя слід вважати початок фізіологічних пологів.

Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя → незаконне проведення аборту.

рішення ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ у справі "Во проти Франції" («Vo v. France») від 8 липня 2004 року :

питання про те, з якого моменту виникає право людини на життя, повинно вирішуватись на національному рівні, оскільки,

1) у більшості держав серед тих, які ратифікували Конвенцію, зокрема у Франції, це питання однозначно не вирішене і залишається предметом публічних дебатів;

2) між європейськими державами загалом немає правового чи наукового консенсусу щодо визначення початкового моменту життя.

рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Во проти Франції" («Vo v.France») від 8 липня 2004 року: потенціал і здатність ембріона людини стати людиною вимагають його захисту в ім'я людської гідності, однак це не вимагає розглядати його як людину, котрій належить право на життя у сенсі ст. 2 Конвенції (право на життя)

Радутний О.Е. Визначення початкового моменту виникнення життя людини в світлі універсальності інформаційних відносин та інформаційного простору / Проблеми законності: Акад. зб. наук. пр. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2009. – Вип. 105. – 260 с. (с. 155 – 160)

… життя людини розпочинається задовго до початку фізіологічних пологів, про що свідчать і останні наукові дослідження

Сесія Ради Європи по біоетиці (грудень 1996 р.): ембріон є людиною уже на 14-й день після запліднення.

Протягом усього внутріутробного розвитку плід не можна вважати частиною тіла вагітної жінки, його неможливо розглядати як орган чи частину тіла організму майбутньої породіллі.

• декілька діб після запліднення – починає формуватися дихальна й нервова системи, система травлення, внутрішні органи

• через 18 діб з’являється серцебиття

• на 21 добу запускається власна система кровообігу, причому кров плода не змішується з кров’ю вагітної й може навіть відрізнятися за групою

• через 6 тижнів плід уже рахується

• через 8 – він уміє смоктати палець, може тримати, якщо таке станеться, покладений на долоню предмет. Він відчуває біль, може висмикнути руку, якщо трапиться її вколоти.

• у 10-11 тижнів у плода вже можна зняти відбитки пальців, рухаються його язик та очі;

• у 11-12 тижнів він дихає й реагує на світло, тепло й шум, всі системи його організму повністю сформовані.

• у 14 тижнів серце плода перекачує вже 24 літри крові на добу.

ембріон – це не частина організму матері, а форма генетичного існування нового життя

В. Голіченко і А. Попов:

• «з точки зору сучасної біології (генетики та ембріології) життя людини як біологічного індивідуума починається з моменту злиття ядер чоловічих і жіночих статевих клітин та утворення єдиного ядра, що містить неповторний генетичний матеріал»

• «вже перша клітина – зигота – є неповторною особистістю і містить повну інформацію про людину: стать, зріст, колір волосся, риси обличчя, групу крові, особливості»

Г.О. Кирпичніков часом виникнення самостійного життя, в т.ч. людини, визнає момент привнесення свідомості у будь-яке фізичне тіло.

В.П. Казначеєв та група вчених Новосибірського університету:

людина, як планетарно-астральне утворення, формуючи свій інтелект, спочатку входить в узгодження, а потім у поступове розузгодження з тілом, у якому виникає і співіснує протягом певного часу. Її мозок, як суб’єкт, розташований у тілесній структурі, синхронізується з тілом у вітальному циклі з відтворення і зберігання поколінь, запобігаючи зникненню виду живої істоти. Однак з віком мозок усе більш співвідноситься із хвильовим простором космосу, стає все більш самостійним суб’єктом, якому вже недостатньо енергетичного матеріалу у виді окисних процесів. Поступово він входить у протиріччя зі своїм носієм – тілом і змінює численні гомеостатичні процеси в організмі, що викликає хворобу та руйнування тіла. Мозок при цьому виживає, з віком його диктатура стає більш жорсткішою, спрямованою в живий космічний простір. Тіло поступово відстрілюється, як запущена в космос ракета відстрілює першу, другу або третю ступінь. Із затуханням окисно-відновлювальних процесів існування в організмі білково-нуклеїнової форми завершується природною смертю, а його хвильова форма поступово нарощує термодинамічні властивості, віддаляється й на останок залишає кліткові утворення тіла, повертаючись, скоріш за все, в геокосмічний простір живих інтелектуальних потоків. Іншими словами, життя відділяє свою хвильову (соліторно-голографічну) форму і зливається у безсмерті з безмежно живим простором космосу.

→ життя починається з моменту привнесення певної інформації (хвильової соліторно-голографічної форми) у білково-нуклеіновий організм

висновок: стадія виникнення життя людини – це фактично момент заселення фізичного тіла як певної щільної оболонки певною інформацією – хвильовою соліторно-голографічною формою.

Воно відбувається завчасно й набагато раніше до настання фізіологічних пологів.

Цікаво, що захист окремих прав людини починається, відповідно до чинного законодавства України, ще до початку народження, тобто до реалізації права на життя, зокрема:

1) ст.1261 ЦКУ до кола першої черги спадкоємців за законом належать, зокрема, діти спадкодавця, у т.ч. зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті;

2) згідно до ст.9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23.09.1999 заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 18 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років їй подається допомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

ст. 4 Американської конвенції про права дитини:

«Кожен має право на повагу до його життя. Це право захищається законом і, як правило, з моменту зачаття …»

American Convention on Human Rights, [Електронний ресурс] (Adop. at the Inter-American Specialized Conference on Human Rights, San José, Costa Rica, 22 November 1969). – Режим доступу: https://www.cidh.oas.org/basicos/english/basic3.american%20convention.htm

ст. 25 ЦК України:

здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

п. 1.2 наказу Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених» (наказ № 179 від 29.03.2006 р.):

живонародження - це вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м'язів

Закон Луїзіани «Про людський ембріон» → питання щодо ембріона, заплідненого in vitro (у склі, у пробірці):

• легальне визначення,

• належне використання людського ембріона, включаючи випадки використання, які виходять за рамки суспільного порядку,

• його правоздатність та правовий статус,

• його визначення як окремої істоти,

• відмінні людські риси цієї «біологічної людської істоти»,

• неприйнятність володіння ним,

• його здатність бути прийнятим,

• мати юридичне представництво через представника, призначеного судом,

• відповідальність і кваліфікацію лікарів і засобів, які застосовуються в процесі його запліднення, імплантації та зберігання,

• уникнення його знищення,

• визначення життєздатності зародка,

• обов’язки та права донорів,

• правові стандарти щодо вирішення конфліктів, які виникають з ембріоном, заплідненим in vitro,

• обмеження відповідальності лікарів за добросовісні дії та первинний брак наявності спадкових прав ембріона.

По суті, Луїзіана стрімко пішла туди, де не була до неї жодна юрисдикція.

Таким чином, продовжують бути актуальними проблеми:

• позбавлення життя ще не народженої дитини,

• проведення на ній дослідів,

• використання людського (ембріонального) матеріалу для здій-снення процедур із метою омолодження та оздоровлення організму,

• а також виготовленням на їх основі дорогих медичних препаратів.

З меншими труднощами ми стикаємося, коли йдеться про закінчення життя людини.

На цей час пануючою точкою зору є визнання кінцевим моментом життя є настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку.

Але такий підхід мав місце не завжди. Смерть людини є також процес.

В різні часи відповіді на питання про момент закінчення життя людини були не однакові. Визнавали:

1) зупинення процесу дихання;

2) зупинення процесу роботи серця;

3) зупинення процесу дихання та роботи серця разом.

Процес переходу від життя до смерті має в медицині назву вмирання та, як правило, складається з 5 етапів:

1) предагональний стан;

2) термінальна пауза;

3) агонія;

4) клінічна смерть;

5) біологічна смерть.

Клінічна смерть – зупинення дихання, зупинка діяльності серця, пригнічення свідомості, рефлексів, поширення кисеневого голодування всіх органів та тканин.

На цьому етапі залишається можливість відновлення всіх важливих життєвих функцій. Його тривалість в середньому складає 5-6 хв., однак при низькій температурі вона може складати 15-20 хв.

Біологічна смерть – фінальний етап вмирання, який характеризується переходом до стану, коли настають незвертанні зміни функцій центральної нервової системи, кроворуху та дихання.

Закінченням життя визнається настання біологічної смерті.

→ в Інструкції, затвердженій наказом МОЗ: смерть мозку — це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів.

Посягання на людину, яка знаходиться в стані клінічної смерті, але же не дійшла до фази смерті біологічної, необхідно кваліфікувати як посягання на життя живої людини.

І навпаки, неможливо визнати об’єктом крим.-прав. охорони людину, біологічна смерть якої вже зафіксована, але деякі функції організму ще штучно підтримуються. В цьому випадку остаточне припинення функціонування окремих елементів такого організму є проблема етична (і частково релігійна), але не крим.-правова.

Вбивство — це позбавлення життя іншої людини.

злочином не вважається:

 самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі,

 замах на самогубство,

 готування до нього.

Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство.

В Україні навіть медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії — навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою зупинення його страждань.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ - РІШЕННЯ - Справа "Прітті проти Сполученого Королівства"

(Case of Pretty v. The United Kingdom) (Заява N 2346/02) Страсбурґ, 29 квітня 2002 року

39. Суд не визнав переконливим твердження, що гарантоване статтею 2 "право на життя" може тлумачитися як таке, що містить у собі негативний аспект. Статтю 2 неможливо, якщо не перекручувати її текст, тлумачити як таку, що надає діаметрально протилежне право, а саме: право померти; не може вона й створювати право на самовизначення, тобто надавати людині право обирати не життя, а смерть.

40. Тому Суд вважає, що жодного права померти - чи то з допомогою третьої особи, чи з допомогою державного органу - випливати зі статті 2 Конвенції не може. Цей висновок Суду підтримується в нещодавній Рекомендації 1418 (1999) Парламентської асамблеї Ради Європи (див. пункт 24 вище).

Стаття 281 ЦК України. Право на життя

ч.4: Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я 19 листопада 1992 року № 2801-XII

Стаття 52.

ч.2 Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини визначається як незворотня смерть. Порядок припинення таких заходів, поняття та критерії смерті визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я відповідно до сучасних міжнародних вимог.

ч.3 Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя.

Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони.

З об'єктивної сторони злочин характеризується:

1) діянням - посяганням на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого;

3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

→ дія:

 фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо),

 психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).

→ бездіяльність - невчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити.

напр., особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не за-стосовує необхідного лікування

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної (незворотної) смерті потерпілого.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Причинний зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхідним — смерть потерпілого є закономірним результатом діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх сил.

Способи умисного вбивства можуть бути різними і вони не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115, за виключенням тих, що передбачені у ч.2.

Злочин вважається закінченим з моменту настання фізіологічної смерті потерпілого.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене

→ як з умислом (прямим або непрямим),

→ так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість)

Суб'єкт вбивства — фізична осудна особа, яка досягла

→ 14-ти років → ст.ст.115—117,

→ 16-ти років — ст.ст. 118, 119.

За ч.1 ст.115 кваліфікуються вбивства, вчинені

• в бійці,

• з помсти,

• на ґрунті особистих взаємовідносин,

• з ревнощів,

• із співчуття (напр., за наявності прохання потерпілого).

(2) § 212 КК Німеччини:

Вбивця – це той, хто вбиває людину

• з задоволення від смерті;

• для задоволення статевих потреб;

• з корисливих міркувань;

• з інших низьких спонукань;

• підступно або жорстоко;

• загально небезпечними засобами;

• щоб зробити можливим вчинення іншого злочину або приховати його вчинення.

п. 1 ч. 2 ст. 115 КК

Умисне позбавлення життя двох або більше осіб

→ за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного

не має значення:

- яким мотивом керувався винний

- чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потер-пілих.

не має значення наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб для кваліфікації злочину за п.1 ч.2 ст.115 КК

дії винного не можуть кваліфікуватися за п.1 ч.2 ст.115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

п. 13 ч. 2 ст. 115 КК

... особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого ст.ст.116-118 цього Кодексу (судимість має бути актуальною!)

→ незалежно від того:

- чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин,

- вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього,

- була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

п. 2 ч. 2 ст. 115

малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності

вбивство малолітньої дитини - умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років.

→ винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.

умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності→ винний завідомо знав про такий стан потерпілої

кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду

п. 3 ч. 2 ст. 115 КК

умисне вбивство заручника або викраденої людини

→ потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) або викраденою людиною і винна особа це усвідомлювала.

→ незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст.147 КК (захоплення заручників) або ст.146 КК (незаконне позбавлення волі або викрадення людини)

разом з тим мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином

(це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст.147 КК осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо)

дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст.147 КК і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч.2 цієї статті [за ознакою спричинення тяжких наслідків] і за п.3 ч.2 ст.115 КК

п. 4 ч. 2 ст. 115 КК

умисне вбивство … особливою жорстокістю

→ якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих:

- фізичних

- психічних, моральних страждань

фізичні - заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в т.ч. з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо

психічні чи моральні –

- зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління,

- в т.ч. поєднане із глумлінням над трупом або якщо воно вчи-нювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

не можна кваліфікувати ... за п.4 ч.2 ст.115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп

п. 5 ч. 2 ст. 115 КК

... способом, небезпечним для життя багатьох осіб

→ якщо винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб вбивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей.

при цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною

наприклад:

- вбивство шляхом пострілу в натовп людей,

- підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи,

- вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб

- ... за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи

коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п.5 ч.2 ст.115 КК

п. 6 ч. 2 ст. 115 КК з корисливих мотивів

... коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав

→ одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо),

→ одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо)

→ досягти іншої матеріальної вигоди.

не має значення:

- чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства,

- коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.

...з корисливих мотивів ... → умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих ці-лях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п.6 ч.2 ст.115 КК виключається

п. 7 ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство з хуліганських мотивів

→ коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з ви-користанням малозначного приводу

не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на грунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок

хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною ч. статей 296 і 119.

за п.7 ч.2 ст.115 слід встановити наяв-ність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного.

проте, не встановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.

Верховний Суд України: умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих відносин, незалежно від місця його здійснення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115

п. 8 ч. 2 ст. 115 КК

умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку

→ з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства

близькі родичі та члени сім’ї (п.1 ч.1 ст.3 КПК) - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі

спеціальні норми (ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч.4 ст.404, ст.443 КК): державного чи громадського діяча,

працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця,

судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів,

начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби,

представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист

п. 9 ч. 2 ст. 115 КК

умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення

(наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази злочину)

→ не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується

якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п.9 ч.2 ст.115 КК.

якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п.9 ч.2 ст.115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався

Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні.

п. 10 ч. 2 ст.115 КК

... поєднане зі зґвалтуванням або сексуальним насильством

→ мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після будь-якого з них

ППВСУ № 2 від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” (п.14):

при цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч.4 ст.152 чи ч.3 ст.153 КК (??!)

п.11 ч.2 ст.115 КК ... на замовлення

- це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника).

Таке доручення може мати форму:

• наказу, • розпорядження, а також • угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального хара-ктеру або ж не вчинювати їх.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п.11 ч.2 ст.115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії – до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

дії матеріального характеру: - сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, - передача чи збереження прав на майно, - звільнення від майнових зобов'язань тощо.

дії нематеріального характеру - будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.

!!! У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигід матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

п. 12 ч. 2 ст. 115 КК

... за попередньою змовою групою осіб

→ коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, які хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

п.14 ч.2 ст.115 КК: з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -

див. ст.161 КК (Порушення рівноправності громадян у залежності від їх расової, національної приналежності або відношення до релігії)

національної, расової або релігійної ворожнечі і ненависті пов’язана з розповсюдженням будь-яких ідей і поглядів, що • підривають довіру і повагу до певної національності, раси або релігійного віросповідання, • викликають зневагу або почуття ненависті до традицій, культури, способу життя, релігійним обрядам громадян даної національності чи раси тощо.

Форма: поширення різноманітних закликів, вигадувань, що формують у людей почуття озлобленості, відчуження і викликають національну ворожнечу або розбрат.

Форми розпалу національної, расової або релігійної ворожнечі на кваліфікацію не впливають.

Ворожнеча може розповсюджуватись будь-яким чином: • усно, • письмово, • шляхом агітації,

• пропаганди, • в наглядно-демонстраційному вигляді.

При цьому висловлювані ідеї та погляди носять суто загальний характер і не звернуті до конкретної особи. Для кваліфікації також не має значення відповідають чи ні дійсності особливості, які приписуються тій чи іншій нації.