Loading presentation...

Present Remotely

Send the link below via email or IM

Copy

Present to your audience

Start remote presentation

  • Invited audience members will follow you as you navigate and present
  • People invited to a presentation do not need a Prezi account
  • This link expires 10 minutes after you close the presentation
  • A maximum of 30 users can follow your presentation
  • Learn more about this feature in our knowledge base article

Do you really want to delete this prezi?

Neither you, nor the coeditors you shared it with will be able to recover it again.

DeleteCancel

Make your likes visible on Facebook?

Connect your Facebook account to Prezi and let your likes appear on your timeline.
You can change this under Settings & Account at any time.

No, thanks

Психологічні фактори трудової діяльності

No description
by

Natalia Hus

on 24 March 2014

Comments (0)

Please log in to add your comment.

Report abuse

Transcript of Психологічні фактори трудової діяльності

Психологічні фактори трудової діяльності
1. Психіка людини та її функції в процесі праці
2. Закономірності активізації психічних процесів людини в трудовій діяльності
2.1. Відчуття і сприймання в процесі праці

2.2. Мислення в процесі праці
3. Емоції і почуття в процесі праці
4. Психічні властивості особистості, їх розвиток і прояви в трудовій діяльності
План
1. Психіка людини та її функції в процесі праці
2. Закономірності активізації психічних процесів людини в трудовій діяльності
3. Емоції і почуття в процесі праці
4. Психічні властивості особистості, їх розвиток і прояви в трудовій діяльності

Праця як доцільна свідома діяльність людини, крім зовнішньої (фізичної), включає і внутрішню (психічну) активність.
Психіка є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу.
Особливістю психічного відображення є його випереджувальний характер.
Вищий рівень психіки -
свідомість
- результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми.
Основними характеристиками свідомості є:

• сукупність знань про навколишній світ, якими людина оволодіває завдяки пізнавальним процесам;

• самосвідомість, тобто усвідомлення, самопізнання, самооцінка людиною себе і своїх вчинків, дій;

• забезпечення цілеспрямованої діяльності на основі формування мети, виходячи з мотивів, потреб, прийняття вольових рішень, внесення необхідних корективів у виконання дій;

• почуття та емоційні оцінки, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, інших людей тощо;

• мова.

В трудовій діяльності психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції.
Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання.
Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети.
Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні.
Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.
У трудовій діяльності психологічними факторами виступають:
• пізнавальні процеси, які активізуються у відповідь на подразники, що діють зараз або мали місце в минулому досвіді, узагальнюють ці впливи і забезпечують передбачення результатів та способи їх досягнення;
• емоційно-вольові стани, які посилюють або послаблюють активність працівника;
• властивості особистості, які проявляються у відмінностях поведінки людей та результатах їхньої праці.

Врахування психологічних факторів трудової діяльності необхідне для:
• обгрунтування психічних навантажень на працівника в зв’язку з ускладненням виробництва і збільшенням інформаційних потоків, підвищенням відповідальності, ускладненням міжособистісних відносин;
• управління трудовими концепціями працівників на основі повнішого врахування їхніх потреб, інтересів і мотивів діяльності;
• підвищення соціальної активності в умовах переходу до ринкових відносин і демократизації управління;
• створення умов для реалізації творчого потенціалу працівників.

Психічна діяльність людини в процесі праці виявляється у
трьох основних формах:
• психічних процесах;
• психічних станах;
• психічних властивостях особистості.

Психічні процеси
— різні форми динамічного, цілісного відображення об’єктивної дійсності. Розрізняють такі основні психічні процеси: відчуття, сприймання, уявлення, пам’ять, мислення, уява, увага, воля.

Психічні стани
— цілісна характеристика особистості, що відображує її порівняно тривалі душевні переживання і виявляється в підвищеному або зниженому рівні психічної діяльності.

Психічні властивості
— сталі якості людини, які обумовлюють її поведінку і результативність діяльності. Це темперамент, характер, здібності, світогляд, знання, переконання тощо.
Відчуття — найпростіший психічний процес, суттю якого є відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів.
Вони є: зорові, слухові, рухові, смакові, нюхові, температурні, органічні, вібраційні, кінестетичні, тактильні, відчуття рівноваги, прискорення тощо.
Основними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.
Якість — це основна особливість даного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів.
Інтенсивність відчуття характеризується силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.
Тривалість відчуття визначається часом дії подразника та його інтенсивністю.


На основі відчуттів виникає уявлення про локалізацію подразника у просторі.
На основі інформації, яка надходить через органи чуттів, формуються образи предметів і явищ. Процес формування цих образів називається
сприйманням, або перцепцією.
Формування перцептивного образу проходить стадійно і включає виявлення об’єкта на фоні, розпізнавання об’єкта серед інших та виділення суттєвих ознак об’єкта і віднесення його до певного класу. Тривалість цих стадій залежить від складності діючих сигналів.
Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість.

Предметність
сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй.

Цілісність
сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами.

Структурність
пов’язана з сприйманням взаємозв’язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета.

Константність
сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання.

Вибірковість
сприймання полягає у виокремленні одних об’єктів серед багатьох інших, які діють на людину.

Усвідомленість
сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом.

Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності.

Уявлення — це процес відображення в корі головного мозку тих предметів і явищ, які в даний момент не діють на органи чуттів.

Особливістю уявлень є їх узагальненість, тобто відображення не тільки властивостей одиничного предмета, але і типових властивостей групи предметів.

У процесі праці винятково важливе значення має зорова орієнтація.
Завдяки зоровому аналізатору працівник отримує 85—90% всієї інформації. Зір дозволяє сприймати форму, колір, яскравість і рух предметів.
Умовно поле зору поділяється на три зони:
• центрального бачення (до 4°), де забезпечується найбільш чітке розпізнавання деталей;
• ясного бачення (30…35°), де нерухоме око може впізнати;
• предмет без розпізнавання дрібних деталей;
• периферійного бачення (75…90°), де предмети виявляються, але не розпізнаються. До зони ясного бачення вони переходять завдяки руху очей.

Для організації праці важливе значення мають такі характеристики зорового аналізатора, як латентний (прихований) період зорової реакції, час адаптації.

Латентний період
— це проміжок часу від моменту подачі сигналу до моменту виникнення відчуття.
Адаптація зорового аналізатора пов’язана зі зміною його чутливості.

Розрізняють темнову (при переході від світла до темноти) і світлову (при зворотному переході) адаптацію.

Час темнової адаптації вимірюється десятками хвилин, а світлової — одиницями і навіть частками хвилини.
У системах управління, на виробництві значна частина інформації надходить до працівника у формі звукових сигналів.

Слуховий аналізатор диференціює звукові подразники, визначає напрямок звуку та віддаленість від його джерела.

Звукові хвилі характеризуються інтенсивністю, частотою і формою, які в слухових відчуттях сприймаються як звучність, висота, тембр.
Мислення — це процес опосередкованого, узагальненого відображення людиною дійсності в найбільш істотних взаємозв’язках і відношеннях.
Поняття — це думка, в якій відображаються загальні, суттєві і специфічні ознаки предметів та явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях.

Судження — це відображення зв’язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками.

Умовивід — це такий зв’язок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок якого з одного або кількох суджень випливає інше судження, яке базується на суті вихідних суджень.
Аналіз — це виділення в об’єкті тих чи інших його сторін, елементів, властивостей, зв’язків, відносин. Це розчленування цілого на частини.

Синтез — об’єднання окремих елементів на основі виявлених в процесі аналізу суттєвих зв’язків.

Порівняння дозволяє виявити схожість або відмінність між предметами, явищами та їх властивостями.

Абстрагування забезпечує виокремлення одних ознак і відволікання від інших, менш суттєвих.

Узагальнення передбачає об’єднання предметів і явищ за суттєвими ознаками і властивостями.

Конкретизація означає виділення якоїсь сторони предмета або явища.
Класифікація пов’язана з віднесенням окремого предмета, явища до групи на основі найбільш суттєвих ознак.

Систематизація забезпечує поділ і наступне об’єднання груп об’єктів у певному порядку як за суттєвими, так і несуттєвими ознаками.
Залежно від змісту праці і вирішуваних завдань розрізняють три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне.

Наочно-дійове, або сенсомоторне, мислення — найпростіша форма мислення, при якому операції аналізу і синтезу поєднуються з практичними діями.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що зміст розумового завдання базується на образному матеріалі.
Словесно-логічним, або понятійним, мисленням називається процес відображення у свідомості людини суттєвих зв’язків і відношень між предметами і явищами матеріального світу.
Послідовність думки — це вміння швидко приймати правильні, обгрунтовані рішення.
Процес вирішення проблемних
питань передбачає:

1. формулювання питання, яке
необхідно вирішити;

2. висування і аналіз різних гіпотез;

3. перевірка гіпотез;

4. перевірка гіпотез.
Мислення в процесі праці проявляється як репродуктивне та творче.

Репродуктивним називається таке мислення, яке за умов постійних подразників зводиться до відтворення раніше сформованих думок.
Творче мислення — це мислення, яке пов’язане зі створенням нових, оригінальних продуктів або умов праці та життєдіяльності.
Залежно від змісту праці і вирішуваних завдань розрізняють три види мислення:
наочно-дійове,
наочно-образне,
словесно-логічне.
Наочно-дійове, або сенсомоторне, мислення
— найпростіша форма мислення, при якому операції аналізу і синтезу поєднуються з практичними діями.
Наочно-образне мислення
характеризується тим, що зміст розумового завдання базується на образному матеріалі.
Словесно-логічним, або понятійним, мисленням
називається процес відображення у свідомості людини суттєвих зв’язків і відношень між предметами і явищами матеріального світу.
Серед якостей розуму виділяють: глибину, широту, гнучкість, критичність, самостійність, конкретність, послідовність, швидкість думки.
Глибина розуму характеризується вмінням проникати в суть проблеми і всебічно її розглядати, виявляти причини, передбачати наслідки явищ і подій.
Широта розуму проявляється у вмінні охопити широке коло питань, творчо мислити в різних галузях знань.
Гнучкість розуму пов’язана з вмінням змінювати способи вирішення проблем в залежності від конкретних умов.
Критичність розуму — це вміння не підпадати під вплив чужих думок, а правильно оцінити їх сильні і слабкі сторони, а також свої висновки і дії.
Самостійність розуму проявляється у вмінні самому побачити проблему і вирішити її.
2.3. Пам'ять в процесі праці
Пам’ять
— це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина накопичує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби.

Такими процесами пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування.
Запам’ятовування — це процес закріплення нового шляхом пов’язування його з раніше набутим, внаслідок чого людина збагачується новими знаннями і формами поведінки.
Зберігання — більш-менш тривале утримання в пам’яті інформації, знань, досвіду.

Відтворення — це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності.

Забування — це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності.

Окремі види пам’яті класифікуються відповідно до таких основних критеріїв:

• за характером психічної активності, яка є провідною у діяльності;

• за характером мети діяльності;

• за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу залежно від його ролі і місця в діяльності.

За характером психічної активності в діяльності розрізняють: рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.

Рухова пам’ять — це запам’ятовування, зберігання і відтворення різних рухів та їхніх систем.

Емоційна пам’ять — це пам’ять на почуття, які виступають сигналами до певних дій чи утримання від останніх.

Образна пам’ять — це пам’ять на уявлення, на зорові, слухові та інші враження, викликані дією подразників на органи чуттів.

Словесно-логічна пам’ять характеризується запам’ятовуванням, зберіганням і відтворенням думок, понять, суджень, умовиводів. Вирішальну роль в її функціонуванні відіграє друга сигнальна система.

Залежно від мети діяльності виділяють мимовільну і довільну пам’ять.

Мимовільна
пам’ять характеризується тим, що людина запам’ятовує і відтворює матеріал, не ставлячи перед собою мету щось запам’ятати чи пригадати.

Якщо людина свідомо ставить перед собою завдання запам’ятати і зберегти матеріал, то таке запам’ятовування називається
довільним
.
Залежно від тривалості часу, який проходить між запам’ятовуванням і відтворенням, виділяють короткотривалу і довготривалу пам’ять.

Короткотривала пам’ять характеризується коротким (секунди, хвилини) зберіганням і негайним відтворенням матеріалу після одноразового його сприйняття.

Довготривала пам’ять характеризується тривалим зберіганням матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення.
2.4. Увага і воля в процесі праці
Увага
— складне психічне явище, яке супроводжує, спрямовує і доцільно організовує психічну діяльність, не будучи самостійним її видом; це зосередження свідомості на певному об’єкті, при якому забезпечується особливо чітке відображення останнього.

Увага
— це така сторона психічної діяльності, завдяки якій окремі сприйняття, думки, почуття, дії, образи усвідомлюються людиною ясно і чітко, тоді як інші відходять на другий план або свідомо зовсім не сприймаються.
Фізіологічні механізми уваги пов’язані з принципом домінанти, тобто підвищеною збудливістю певних мозкових структур, які забезпечують високу ефективність тих чи інших пізнавальних процесів, а також з функцією ретикулярної формації, яка підтримує високий рівень активності кори.
Специфічними особливостями уваги є її зосередженість та динамічність.
За способами виникнення і здійснення розрізняють мимовільну і довільну увагу.

Мимовільна (пасивна, емоційна) увага — це зосередження свідомості на об’єкті в зв’язку з його особливостями як подразника.

Довільна (активна, вольова) увага — це свідомо регульоване зосередження на об’єкті, зумовлене умовами діяльності.
Найбільш професійно важливими якостями, або властивостями, уваги є:
концентрація,
інтенсивність,
стійкість,
об’єм,
розподіл і переключення.
Переключення уваги — здатність більш-менш легко і швидко переходити від одного об’єкта до другого, від однієї діяльності до іншої.
Показники переключення уваги такі:

• час, необхідний для переходу від однієї діяльності чи операції до другої;
• продуктивність праці (порівняно з діяльністю без переключення уваги);
• якість, точність роботи.

Воля
— це активна сторона психічної діяльності, яка проявляється в свідомому регулюванні дій і вчинків людини, спрямованих на досягнення поставлених цілей і переборення труднощів.
Воля забезпечує виконання двох взаємопов’язаних функцій — спонукальної і гальмівної.
Почуття — це внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, праці, що вона пізнає і робить.
Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття. Всі вони складають емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини.
Особливе значення емоційних станів полягає в їх регулятивній функції.
Почуття та емоції виконують енергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму.
Емоції як безпосередні, тимчасові переживання якогось більш постійного почуття поділяються на стенічні і астенічні.
Стенічні емоції в процесі праці спонукають працівника до дій, збільшуючи його енергію, в той час як астенічні емоції характеризуються пасивністю, споглядальністю, байдужим ставленням до роботи.
Особливо
несприятливо на діяльності і
стосунках між
людьми позначаються афекти, які характеризуються значними змінами в свідомості, порушенням контролю за діями, втратою витримки, а також змінами фізіологічних функцій.
Афект — це короткотривала бурхлива емоційна реакція у формі гніву, страху, відчаю, розгубленості і т. п.
Настрій — це загальний емоційний стан, який супроводжує протягом тривалого часу діяльність і поведінку людини.
Стрес
характеризується як надмірне психологічне і фізіологічне напруження, викликане сильним несприятливим впливом того чи іншого фактора.
До факторів, які спричиняють підвищене напруження, відносяться:

• фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов праці нормативним вимогам;
• страх;
• дефіцит часу на виконання роботи;
• підвищена складність завдання;
• наявність перешкод;
• дефіцит інформації для прийняття рішення;
• сенсорна депривація (недовантаження інформацією);
• висока значущість помилкових дій;
• перевантаження інформацією;
• конфліктні умови.
Напруження виявляються:
• як інтелектуальне, викликане великою щільністю потоку проблемних ситуацій;
• сенсорне, зумовлене неоптимальними умовами діяльності сенсорних і перцептивних систем і через це труднощами у сприйманні інформації;
• монотонія — напруження, викликане одноманітністю виконуваних дій;
• політонія — напруження, викликане необхідністю частого переключення уваги;
• емоційне, викликане конфліктними умовами, високою ймовірністю виникнення аварійної ситуації;
• напруження очікування, викликане необхідністю підтримання готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності;
• мотиваційне напруження, яке пов’язане з боротьбою мотивів і вибором критеріїв для прийняття рішення.

Особистість — це людина як носій свідомості, тобто суб’єкт пізнання, переживання, відношення і активного перетворення навколишнього світу.
СРС:
1. Структура особистості;
2. Темперамент і характер;
3. Здібності;
4. Мотиви і мотивація;
Full transcript