Loading presentation...

Present Remotely

Send the link below via email or IM

Copy

Present to your audience

Start remote presentation

  • Invited audience members will follow you as you navigate and present
  • People invited to a presentation do not need a Prezi account
  • This link expires 10 minutes after you close the presentation
  • A maximum of 30 users can follow your presentation
  • Learn more about this feature in our knowledge base article

Do you really want to delete this prezi?

Neither you, nor the coeditors you shared it with will be able to recover it again.

DeleteCancel

Make your likes visible on Facebook?

Connect your Facebook account to Prezi and let your likes appear on your timeline.
You can change this under Settings & Account at any time.

No, thanks

"Від аматорського театру

No description
by

Вікторія Заєць

on 17 October 2015

Comments (0)

Please log in to add your comment.

Report abuse

Transcript of "Від аматорського театру

З театральною історією Кіровоградщини пов"язані імена Людвига Млотковського та Данила Жураховського. Їхні трупи викликали не лише значний інтерес до театру, а й спричинили до нового пожвавлення аматорських колективів, які існували по містах та маєтках.
"Від аматорського театру
до театру корифеїв"

Здавна наше степове місто і рідний край славляться своїми театральними традиціями. Вони зародилися ще в ті далекі часи, коли чумацькими шляхами з місця на місце переїздили мандрівні акторські трупи. Найчастіше їхні вистави можна було зустріти на ярмарках.
Людвиг Юрійович Млотковський був не лише добрим режисером і актором, а й визначним організатором хоч і мандрівної, але театральної справи. Він при своєму театрі мав акторську школу. Вдалося спорудити приміщення театрів у Києві та в Бобринці. Останній був дерев"яний, але він задовольняв бобринчан. У театрі йшли вистави української, російської та зарубіжної класики.
Данило Данилович Жураховський був не менш колоритною особистістю. Ще юнаком пристав до мандрівної трупи і в її складі відвідав багато міст півдня країни. Він був обдарованим актором. Побудував цегляний театр у Севастополі, виставляв усі відомі на той час українські п’єси, виступав у комедійних ролях.
Відзначився як виконавець комедійних ролей: Возного, Финтика ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник" Котляревського), Шельменка ("Шельменко-денщик" Квітки-Основ'яненка).
У XVIII столітті не тільки шкільний театр поширює свою географію, а й кріпацькі трупи при садибах багатих землевласників, аристократів, будуються перші театральні споруди. Ці «домашні» театри відкривають свої двері для більш широкої публіки. Інколи актори цих труп беруть участь у виставах для народу –
балаганах
. Маємо свідчення, що балаганні театри виникають і в Єлисаветграді наприкінці XVIII - на початку XIX століть.
Балагани інколи виставляли твори поважних драматургів – Сумарокова, Княжніна, переклади Мольєра і Ґольдоні, а пізніше - й українські п’єси Котляревського й Квітки-Основ"яненка. Балагани переважно працювали під час великих ярмарків, якими якраз і славився Єлисаветград. Ці ярмарки, такі собі маленькі вавілони, були скупченням людей освічених і не дуже, різного соціального стану і статусу. Багаті та бідні, офіцери та пани-землевласники, вільні селяни та кріпаки, міщани-ремісники, купці, прислуга, крамарі, вчителі, лікарі... Всім було відкрито двері балагану, на будь-яку кишеню знайдеться квиток у касі...
Театр- це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра. М.Гоголь
Театральна мистецька діяльність з’являється в Україні дуже рано.
Давні городища мали спеціально облаштовані місцевості, де публіка могла не лише спостерігати обряди й ритуали, магічні дії, ігри та свята, але й брати в них участь. Давні греки будували справжні театри в своїх містах-колоніях на території сучасної України.
Релігійні містерії, ляльковий вертепний театр, інтермедії та дійства стають звичним явищем церковного життя і у православній, і у католицькій традиції.
Інколи містами імперіі подорожували трупи, в яких грали іноземці. Відомо, що на початку 50-х років
ХІХ століття молодий актор із Нью-Йорка Айра Фредерік Олдрідж, який почав кар’єру в Лондоні й уславився в ролях шекспірівського репертуару, подорожує Німеччиною й Угорщиною, а в 1858 році - Сербією та Росією. Відомо, що в Росії він заприятелював із Тарасом Шевченком, Львом Толстим , Михайлом Щепкіним і вивчив мову настільки, що зміг грати свої ролі російською. У 1862 році він повертається до Російської імперії та знов гастролює.
Саме цього року вісімнадцятирічний канцелярист бобринецької управи Іван Тобілевич спеціально йде пішки до Єлисаветграда, щоб побачити гру Олдріджа в ролі Отелло у складі мандрівної трупи Людвига Млотковського. Тоді ж він побачив і «Наталку Полтавку» у виконанні єлисаветградських аматорів...
Цей юнак ще не знав, що йому судилося, за словами Івана Франка, стати «першим нині майстром на полі української драматичної літератури».
Починалася нова ера українського театру...
Ера Кропивницького, Карпенка- Карого, Заньковецької та багатьох інших геніїв сцени...
Восени 1887 року трупа Кропивницького з великим успіхом гастролює до Москви. Аж ось Кропивницький виходить з трупи по завершенні зимового сезону. Театр очолює Микола Садовський; Марко Кропивницький створює інший колектив. Іван Тобілевич приєднується до театральної трупи брата; але вже в 1890 році Іван і Панас виходять з цього колективу й утворюють власний.
У 1900 році брати Тобілевичі, Марія Заньковецька і Марко Кропивницький знов об’єднуються у творчий колектив, якому судилося існувати 3 роки. Це була спроба повернути мир і злагоду заради творчості.

У середині ХІХ століття маленьке місто Бобринець було повітовим центром. Тож хоч і нечисленна, але все ж таки письменна еліта там існувала. У повітовому училищі тоді навчалися двоє парубків, яким доведеться зв"язати свою долю з українським професійним театром- Марко Кропивницький та Іван Тобілевич. А в 1854-1856 роках у Бобринці діє перший аматорський театральний гурток, яким керували Микола Дубровинський та Артем Войников. У гуртку ставилися «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та комедії про Шельменка Квітки-Основ"яненка, інші українські та російські комедії. Марко Кропивницький бере участь у деяких виставах . Влітку 1862 року актор приїжджає додому на канікули та знайомиться з Іваном Тобілевичем. Той починає керувати гуртком, режисурою опікується Кропивницький.
Сила й роль корифеїв були у тому, що вони, створюючи репертуар, формували по-справжньому народний національний театр, впливаючи цим на свідомість людей. Вони створили школу акторської та режисерської майстерності і, працюючи в умовах заборон із боку царського уряду, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму, зробили його впливовим і визначальним чинником національної культури.
Завдяки їхній діяльності
ІІ половина ХІХ ст. увійшла в історію української культури як
“золотий вік”
театру.
Дороги Кропивницького та Тобілевича сходилися, знову розходилися, але артисти не припиняли займатися театральною діяльністю. У жовтні 1882 року в Єлисаветграді, в приміщенні Зимового театру, відбувається прем’єра нової постановки «Наталки Полтавки». Цій виставі судилося стати епохальною.
Нещадною була доля до Івана Карповича. Він не мав можливості бачити перші кроки своїх молодших братів, Панаса та Миколи, випускників Єлисаветградського реального училища, на професійній сцені. До того моменту, як він приєднався до трупи, в якій служили брати, театр корифеїв перетерпів багато змін. Спочатку Михайло Старицький очолив трупу, створену Марком Кропивницьким, у якій вже працювали Марія Заньковецька та Микола Садовський. Потім до колективу вступає Панас Саксаганський, який щойно звільнився з військової служби. До них приєднуються Ганна Затиркевич-Карпинська й Марія Садовська. Трупа стала справді великою, зі значним хором та оркестром.
У 1885 році колектив розпадається на дві трупи – під керівництвом М. Старицького та під орудою М. Кропивницького. Саме останній колектив вирушає на тріумфальні гастролі до Петербурга з 11 листопада 1886 по 15 лютого 1887 року. Вистави збирали повні зали, критики та колеги були одностайно захоплені майстерністю українських артистів. Було дано дві вистави у присутності нового імператора – Олександра ІІІ. На жаль, цей успіх не приніс цензурних послаблень, але багато акторів отримало від царя подарунки та запрошення служити на імператорській сцені.
На початку ХХ століття в Києві утворюється перший український стаціонарний театр під орудою Миколи Садовського. За художнім значенням і суспільною роллю ми можемо вважати його першим українським Національним театром, Театром Нації. Микола керував цим колективом у 1906-1919 роках. Театр мав велику підтримку публіки, уславився численними високохудожніми драматичними й оперними постановками, вперше поставив «Ревізора» Миколи Гоголя українською мовою. Театр зібрав під своїм дахом провідних майстрів і молоді таланти.

Можна дивуватися, як у несприятливих умовах невеличка громадка людей не лише не дала померти українському театрові, а й піднесла його на світовий рівень.
Сталося справжнє диво: не маючи жодної підтримки, за відсутності спеціальної підготовки, приміщення і грошей, у голоді й холоді, під обстрілами критики своїх і чужих україножерів — вони не зігнулися, не зламалися, не впали
.

Любили Україну і театр. Жертвували собою заради великого мистецтва.
Full transcript